Галицька сага. Ante bellum - стр. 15
Ось і сьогодні вони вирішили, що після усіх урочистостей обов’язково підуть у парк, де (вони запримітили дорогою сюди) вже підвезли пиво.
– А де твоя дружина? – поцікавився Сергій Вашуленко і подивився на годинник.
Годинна стрілка повільно, але невблаганно, наближалася до цифри «11».
– Зі своїми залізничниками?
– Для Майї сьогодні аж ніяк не вихідний день! – сумно відповів Степан. – Не кожного дня до міста прибуває літерний поїзд! То тобі не якийсь там «номер»[3]!
Сергій Вашуленко хотів було зробити Степанові комплімент, похваливши його за чудове розуміння тонкощів у невластивій йому галузі, але тут поруч неначе з-під землі виникла Майя. Її появі здивувався не лише Вашуленко, але й Білецький.
– Звідки ти тут? – запитав приголомшений Степан.
– Тобто «звідки»? – удавано здивувалася Майя. – Я працюю тут, якщо ти не забув!
Обличчя Вашуленка розпливлося у задоволеній усмішці, а Степан, трохи зніяковівши, спробував виправитися:
– Я про те, що ти казала, що не встигнеш звільнитися до початку.
Майя поправила косинку.
– Начзміни сказав, що на вокзалі й так забагато народу, тому відпустив нас до завтра, – сказала вона. – Там залишилося партбюро.
– Ну як же без них! – їдко відказав Вашуленко.
Майя хотіла щось відповісти, але саме у цей момент гучномовці, розвішані на стовпах, повідомили, що на першу колію прибуває потяг з керівниками партії та уряду. Радісний гул наповнив привокзальний майдан. Звідси, звичайно, ніхто нічого не побачив, але всі знали, що після прибуття нових керівників всі попрямують до площі Червоних героїв Перекопу[4], де мав бути проведений мітинг, приурочений цій знаменній події. Всезнаючий Сергій Вашуленко повідомив, що після параду військ Українського військового округу ввечері на стадіоні «Динамо» буде проведено розширене засідання ЦК КП(б)У. Певно, що ніхто з присутніх тут не потрапить на стадіон, але, чесно кажучи, не всі туди і прагнули. Головне, що завдяки цій події цей вівторок став неробочим, тому можна було використати його з користю для себе.
Напевне, Вашуленко також про це подумав, бо тільки Білецький відкрив рота, щоб поцікавитися думкою інших щодо найближчих годин, Сергій першим запропонував при слушній нагоді залишити колону або, принаймні, старатися стояти скраю.
– Так легше буде потім піти, – пояснив він. – Я сподіваюся, Майя не проти випити з нами пива?
– А куди спішити? – недовірливо поцікавився Білецький, хоч секунду тому він готовий був запропонувати те саме, тільки з врахуванням дещо пізнішого часу. – Ми пропустимо найголовніше.
Вашуленко похитав головою.
– Забув тобі сказати, Степане, що є думка, щоб поки що залишити деякі Наркомати в Харкові. У їх переліку і Наркомат народної освіти. Тобто ти даремно прийшов сюди у надії побачити Володимира Затонського. Якщо він і в потягу (Сергій кивнув на будівлю вокзалу, яка закривала від них основне дійство), то аж ніяк не для того, щоб влаштувати свого колишнього підлеглого! Після мітингу і параду товариш Затонський разом з іншими товаришами поїде до стадіону «Динамо», де і відбудеться розширене засідання ЦК. А потім – назад! Наркомат народної освіти довго залишатися без товариша наркома не може!
Майя слухала це просторікування Сергія Вашуленка і намагалася уловити, що саме їй не подобається у взагалі-то правильних його словах: чи цей слововислів «є думка», про який чули всі і ніхто не ризикував його повторити вголос, чи цей пафосний тон, чи просто те, що все це адресувалося її чоловікові. Жінка вишукувала слова, якими хотіла відповісти Вашуленку, але тут несподівано для себе у натовпі побачила знайоме обличчя. Сергеєв! Щоправда, він такий же Сергеєв, як вона артистка, але у тій організації, де той працював, прийнято не розголошувати свої справжні прізвища.