Психологія спільнот і аналіз людського "Я" - стр. 8
Інші вважають, що взагалі лише суспільство є інстанцією, котра встановлює індивіду норми моральності, тоді як окрема людина зазвичай відстає у певному розумінні від цих великих вимог, або що за виняткових станів у натовпі виникає феномен захоплення, завдяки якому можливі чудові вчинки спільнот.
Щоправда, стосовно інтелектуальної діяльності слід визнати, що найважливіші результати розумової праці, відкриття, що викликали значні наслідки, вирішення проблем – все це доступне лише індивіду, котрий працює на самоті. Але й душа спільноти здатна на геніальну духовну творчість, як це доводить перш за все мова, потім народна пісня, фольклор і т. ін. А крім того, невідомо, скільки мислителів і поетів зобов’язані своїм натхненням тій спільноті, у котрій вони живуть; можливо, вони є швидше виконавцями духовної роботи, у котрій одночасно беруть участь інші.
З огляду на ці помітні суперечності здається, що робота психології спільнот повинна лишитися безрезультатною. Однак легко знайти вихід, що давав би нам надію щасливо вирішити завдання. Під спільнотами, ймовірно, розуміли найрізноманітніші утворення, що потребували відокремлення. Виклад Сігеле, Лебона та ін. авторів стосуються недовговічних спільнот, що утворюються нашвидкуруч з індивідів різного роду, об’єднаних скороминучим зацікавленням. Поза сумнівом, що характер революційних спільнот, а особливо Великої французької революції, справив вплив на їх зображення. Протилежні твердження ґрунтуються на оцінці тих стабільних спільнот чи тих суспільств, у котрих люди проводять своє життя, котрі втілилися в суспільні інституції. Спільноти першого типу співвідносяться з другими так, як короткі, але високі хвилі – з довгими хвилями, що утворюються на неглибоких місцях.
Мак Дугал, котрий спирався у своїй книзі «The Group Mind»[9] на цю ж саму згадану вище суперечність, знаходить її вирішення в організаційному моменті. У найпростішому випадку, каже він, спільнота (group) не має взагалі жодної організації або має організацію, що не варта уваги. Він позначає таку спільноту як натовп (crowd). Однак він визнає, що натовп людей зібрати нелегко, без того щоб у ньому не утворилися, принаймні, першопочатки організації, що саме в цих простих спільнотах особливо легко помітити деякі основні факти колективної психології. Для того щоб із випадково зібраних учасників людського натовпу утворилося щось на зразок спільноти в психологічному розумінні, необхідною умовою є деяка спільність індивідів одне з одним: спільний інтерес до об’єкта, однорідне почуття в певній ситуації і (я б сказав, внаслідок цього) певна міра здатності справляти вплив одне на одного. (Some degree of reciprocale influence between the mem-bres of the group). Чим сильніша ця спільність, тим легше утворюється з окремих людей психологічна спільнота й тим дивовижніше проявлятиметься демонстрація масової свідомості.
Найдивовижнішим і в той же час найважливішим феноменом спільноти є підвищення афективності, що з’являється у кожного індивіда (exaltation or intensification of emotion). На думку Мак Дугала, можна сказати, що навряд чи за інших умов афекти людини сягають такого рівня, як це відбувається в спільноті, і, таким чином, учасники зазнають приємних відчуттів, коли втрачають почуття свого індивідуального відособлення, віддаючись безмежно своїм пристрастям і зливаючись у цьому зі спільнотою. Таке захоплення індивідів Мак Дугал пояснює, спираючись на так названий ним «principle of direct induction of emotion by way of the primitive sympathetic response», тобто на вже відому нам заразливість почуттів. Суть полягає у тому, що помітні ознаки афективного стану здатні викликати автоматично той же афект у спостерігача. Цей автоматичний гніт буде тим сильніший, чим у більшої кількості людей спостерігатиметься одночасно цей афект. Тоді в індивіда замовкне критика, й він дасть затягнути себе в цей афект. Але при цьому він підвищує збудження інших індивідів, що вплинули на нього, і таким чином підвищується афективний заряд окремих індивідів шляхом взаємної індукції. При цьому, поза сумнівом, діє щось на зразок нав’язливої ідеї зрівнятися з іншими, чинити заодно з багатьма. Грубіші й простіші почування мають більше шансів поширюватися таким шляхом у натовпі.