Ляльковий дім - стр. 2
Гельмер. Але ж, Норо…
Нора. Ох, я дуже прошу тебе, любий, послухай мене. Я загорнула б гроші в гарний золотий папір і почепила б на ялинку. Хіба так не було б весело?
Гельмер. Як звуть тих щебетух, що завжди сіють грішми?
Hора. Та знаю, знаю, марнотратками, можеш мені не нагадувати. Але зробімо так, як я кажу, тоді я матиму час подумати, що мені найпотрібніше. Хіба це не розважно? Кажи?
Гельмер (усміхаючись). Певне, що так, тобто якби ти могла притримати ці гроші і справді щось купити за них собі. А то вони підуть на хатні потреби і на всякі непотрібні речі, і мені знов доведеться трусити гаманцем.
Нора. Ох, Торвальде…
Гельмер. Так воно є, люба моя Норо. (Обіймає її за стан.) Моя пташка чарівна, але потребує силу-силенну грошей. Чоловікові неймовірно дорого обходиться така пташка.
Нора. Фе, не кажи такого! Я ж заощаджую, скільки можу.
Гельмер (сміється). Це правда. Скільки можеш. Але ж ти зовсім не можеш.
Нора (мугикає і вдоволено усміхається). Гм. Якби ти знав, Торвальде, скільки в нас, ластівок та білочок, усяких видатків.
Гельмер. Ти дивачка, серденько. Достоту як твій батько. Кидаєшся на всі боки, щоб добути грошей, а коли вже їх маєш, то вони вмент прослизають крізь пальці, і ти ніколи не знаєш, на що їх витратила. Що ж, треба сприймати тебе такою, як ти є. Це вже у крові. Так, так, це спадкове, Норо.
Нора. Ох, я б хотіла успадкувати від батька якнайбільше рис.
Гельмер. А я б не хотів, щоб ти була інша, ніж ти є, моя мила щебетушко. Але слухай, щось тут не те… Ти сьогодні якась така… така… як би це сказати?… У тебе такий підозрілий вигляд…
Нора. Невже?
Гельмер. Справді. Ану глянь мені у вічі.
Нора (дивиться на нього). Ну?
Гельмер (свариться пальцем). Ласунка часом сьогодні не бенкетувала в місті?
Нора. Ні, що тобі спало на думку?
Гельмер. Чи ласунка не забігала до цукерні?
Нора. Ні, далебі, Торвальде…
Гельмер. І не скуштувала варення?
Нора. Та де там.
Гельмер. І навіть не похрумкала мигдалевих тістечок?
Нора. Ні, Торвальде, запевняю тебе…
Гельмер. Ну, ну, не хвилюйся, я, звичайно, тільки жартую…
Нора (йде до столика праворуч). Мені б і на думку не спало чинити всупереч тобі.
Гельмер. Так, я знаю, ти ж дала мені слово… (Підходить до неї.) Ну, нехай, тримай при собі свої маленькі різдвяні секрети, люба моя Норо. Вони однаково виявляться сьогодні ввечері, коли ми засвітимо ялинку.
Нора. Ти не забув запросити доктора Ранка?
Гельмер. Забув. Та нічого, він же й так вечеряє в нас. Зрештою, я його запрошу, коли він прийде сюди перед обідом. Доброго вина я замовив. Ти не повіриш, Норо, як я радію сьогоднішньому вечорові.
Нора. І я також. А як радітимуть діти, Торвальде!
Гельмер. Ох, як приємно відчувати, що ти досяг порядного, забезпеченого становища, що маєш солідну платню. Правда ж, приємно думати про це?
Нора. О, дивовижно!
Гельмер. Ти пам'ятаєш торішнє Різдво? Ти цілих три тижні перед тим замикалася ввечері в себе і до пізньої ночі робила квітки на ялинку та інші прикраси, хотіла ними нас здивувати. То був найнудніший час у моєму житті.
Нора. А мені зовсім не було нудно.
Гельмер (усміхаючись). Та користі з того було дуже мало.
Нора. Ти знов узявся дражнити мене тим. Що я могла вдіяти, як зайшов кіт і пороздирав усе на клапті?
Гельмер. Звичайно, нічого не могла вдіяти, сердешна моя Норо. Головне, що ти щиро хотіла потішити нас. Але добре, що та скрута вже минула.