Кандід: Філософські повісті (збірник) - стр. 35

– Що ж! – сказала жінка. – Я думаю, що просила б вас одружитися зі мною.

Задіґ надто сповнений був думок про Астарту, щоб не ухилитись від такої пропозиції; але тієї ж хвилини він пішов до старшин племені, розказав їм, що сталося, і порадив видати закон, який дозволяв би вдові палити себе тільки по тому, як вона цілу годину перебуде наодинці з яким-небудь молодиком. Відтоді жодна дама в Аравії не спалила себе. І тільки Задіґові завдячують люди тим, що в один день було знищено жахливий звичай, який тримався стільки століть! Отже, Задіґ став, таким чином, благодійником для Аравії.

Сеток, не бажаючи розлучатися з мужчиною, що був утіленням мудрості, узяв його на велику вечерю в Бассорі,[90] де мали бути найбільші торговці заселеної землі. Задіґові було за велику розвагу побачити зібраних в одному місці негоціантів з різних країн: йому здавалося, що світ – це велика родина, яка скидається на Бассору. Другого дня він опинився за столом укупі з єгиптянином, гангським індусом, мешканцем Катаю,[91] греком, кельтом і багатьма іншими чужинцями, що, частенько мандруючи поблизу Арабської затоки, знали арабську мову настільки, що могли порозумітися. Єгиптянин був дуже розгніваний.

– Що за мерзотний край оця Бассора! – сказав він. – Мені відмовили тут дати тисячу золотих унцій під найкращий у світі заклад.

– Як то? – здивувався Сеток. – Під який же заклад одмовилися дати вам цю суму?

– Під заклад тіла моєї тітки, – відповів єгиптянин. – Це була найкраща жінка на весь Єгипет; вона померла в дорозі; я зробив з неї одну з найкращих мумій, і в своїй країні я мав би все, що хотів, віддаючи її під заклад. Дуже дивно, що тут мені не хочуть дати якихось тисячі унцій під таку солідну пропозицію.

Усе ще роздратований, він саме ладнався їсти чудесну варену курку, коли індус, схопивши його за руку, вигукнув сумно:

– Ах! Що ви хочете робити?

– З'їсти цю курку, – відповів чоловік з мумією.

– Стережіться, – сказав індус, – може бути, що душа небіжки перейшла в тіло цієї курки, а ви ж не захочете ризикувати тим, що з'їсте свою тітку? Варити курок – значить одверто ображати природу.

– Що хочете ви сказати своїми природами та курами? – обізвався гнівний єгиптянин. – Ми обожнюємо бика й чудесно собі їмо його!

– Ви обожнюєте бика? Чи це можливо? – сказав чоловік з Ґанґу.

– Нема нічого можливішого, – обізвався той, – вже сто тридцять п'ять тисяч років, як ми з ним отак поводимося, і жоден із нас не вбачає в цьому чогось нечестивого.

– Ах! Сто тридцять п'ять тисяч років! – сказав індус. – Це число трохи перебільшене; ще тільки вісімдесят тисяч років, як заселена Індія, а ми ж, безумовно, ваші предки. Брагма[92] заборонив нам їсти биків раніше, ніж ви вигадали класти їх на вівтарі чи на рожни.

– Смішна тварина оцей ваш Брагма, коли порівняти його з Апісом,[93] – сказав єгиптянин. – Що такого доброго зробив ваш Брагма?

Індус відповів:

– Він той, хто навчив людей читати й писати, і для кого вся земля є тільки гра в шахи.

– Помиляєтеся, – сказав халдей, що сидів біля нього, – це рибі Оаннес завдячуємо[94] ми цими великими благами, й тому справедливо тільки їй віддавати нашу пошану. Всі на світі скажуть вам, що це божественна істота, яка має позолочений хвіст та прекрасну людську голову і виходить з води для того, щоб три години в день проповідувати на землі. Вона мала багато дітей, усі вони стали царями, і це знає кожен. У мене із собою є її портрет, який я шаную так, як повинен. Можна їсти бика скільки хочеться, але, безперечно, дуже великим беззаконням буде зварити рибу. До того ж обидва ви ще надто молоді й нешляхетного роду, щоб зі мною сперечатися. Єгипетська нація нараховує якихось сто тридцять п'ять тисяч років, а індуська не може похвалитися більше як вісімдесятьма тисячами, тим часом як ми маємо календарі за чотири тисячі століть.