Галицька сага. Ante bellum - стр. 2
Прибулий обережно підійшов і став поряд Ягоди. Сталін уважно придивився до молодого військового. На вигляд йому було років двадцять п’ять, він мав правильне обличчя і приємні підкупні очі.
– Як вас звати?
– Павло Судоплатов, товаришу Сталін! – хрипло відповів прибулий.
Його хриплість Сталін цілком слушно пояснював тим, що молодий чоловік уперше у цьому кабінеті. Потім такі люди більш-менш опановують себе. Щоправда, не всі.
– Скільки вам років?
– Двадцять чотири! – відказав Судоплатов і почервонів.
Сталін усміхнувся.
– Не треба соромитися свого віку! – сказав він. – У ваші роки я вже організував страйк бакинських робітників. Хто ви за національністю?
– Українець.
– Мову знаєте?
– Так точно!
– Добре! Мову свого народу забувати не можна! Товариш Ягода вам пояснив ваше завдання?
– Так точно!
– І вас це не лякає?
– Аж ніяк! У мене з… об’єктом свої рахунки!
Сталін здивовано вийняв з рота люльку.
– Свої рахунки? – перепитав він.
– Так точно! За його наказом у Львові вбили мого друга Андрія Майлова, – повідомив Судоплатов. – Я хочу помститись.
Сталін уважно подивився на Судоплатова, потім перевів погляд на Ягоду.
– Звичайно, помста буває хорошим стимулом, але вона іноді заважає справі, – сказав Сталін. – Перед вами, товаришу Судоплатов, партія поставила конкретне завдання, яке ви маєте виконати. Фелікс Едмундович говорив, що чекіст повинен мати холодну голову і гаряче серце. Вами, товаришу Судоплатов, має керувати не особиста помста, а бажання виконати завдання, поставлене перед вами. Тоді й про особисту образу можна подумати. Ви зрозуміли, товаришу Судоплатов?
– Так точно, товаришу Сталін! Постараюся виконати ваш наказ! – відказав Судоплатов.
– Не треба старатися – треба виконати! – уточнив Сталін. – І це не товариш Сталін наказує вам, а партія, тому вважайте це вашим партійним дорученням!
Він знову підійшов до свого столу, розгорнув блокнот і швидко щось написав.
Павло Судоплатов заворожено і з якимось містичним страхом спостерігав за усіма рухами Сталіна. Коли йому повідомили, що сьогодні він розмовлятиме з самим товаришем Сталіним, у нього пропав не те що сон, але й взагалі усякий спокій. Зрештою, його сприйняття Генерального секретаря ЦК ВКП(б) до цього моменту нічим не відрізнялося від більшості громадян Радянського Союзу: товариш Сталін був присутній в кожному кабінеті, на численних картинах, плакатах, але мало кому пощастило бачити його «вживу». Він, Павло Судоплатов, котрий ще зовсім недавно і не думав залишити Харків, удостоївся честі розмовляти із цією великою людиною й ба більше, особисто отримав від цієї людини партійний наказ. Що ж, він не підведе і зробить усе можливе, а й навіть неможливе, щоб виконати завдання Сталіна. Судоплатова вже не хвилювало навіть те, що він іде на смертельний ризик. Зараз він думав лише про те, щоб виправдати покладену на нього довіру.
– Можете йти! – озвався зі свого місця Сталін. – Товаришу Судоплатов, усі інструкції ви отримаєте від товариша наркома. Бажаю вам успіхів!
Коли чекісти покинули кабінет, Сталін знову викликав Поскрьобишева.
– Запросіть Єжова! – розпорядився він.
Миколі Єжову належало відправитися до Ленінграда. Першому секретареві дуже не подобався стан справ очолюваної Сергієм Кіровим ленінградської партійної організації.