Галицька сага. Ante bellum - стр. 19

– Що ви хочете цим сказати? – не зрозуміла Майя.

– Ти ж хочеш, щоб твого націоналіста залишили у спокої?! – чи то запитав, чи ствердив Сергеєв.

– Чому націоналіста? – поцікавилася Майя, надіваючи спідницю.

На що куратор усміхнувся:

– А ти ніколи не запитувала себе, чого це твого Степана досі не арештували?

Запитання змусило Майю закам’яніти.

– Він чесний більшовик! – спробувала заперечити вона.

– Усі так кажуть! Ми арештували майже всіх западенців, що приїхали до Радянської України. Вони всі виявилися ворожими агентами. Де вони зараз? Ти щось чула про Соловки? Отам вони всі і є! Всі, крім твого Степана. І тільки для нього зробили виняток! Тебе не цікавить, чому йому така честь?

Майя мовчала.

– Так я тобі скажу! Він буде спокійно жити і працювати у своєму видаві доти, доки ти будеш чемною і виконуватимеш все, що ми скажемо, – безжально говорив Сергеєв. – Якщо ти так любиш свого западенця, то будеш чемною і слухняною. А то буде твій Степан працювати не у головному видавництві Радянської України, а десь за полярним кругом видавати газету «Сонце сходить і заходить»! Ти зрозуміла?

Майя опустила голову, ховаючи свій сором, але все ж кивнула нею.

– Чемна! – похвалив її Сергеєв. – І не переживай так! Ніхто про нас не буде знати. Я не збираюся з ніким тебе ділити. А твій чоловік навіть не буде про нас знати! Адже тобі не хочеться, щоб він дивився на тебе, як на повію!

Цього Майї хотілося менше за все.

– От і добре! А зараз сідай за стіл і опиши все, що ти бачила нині, – наказав Сергеєв. – І нічого не приховуй! Чує моє серце, що цей Вашуленко не той, за кого себе видає. Так, і не одягайся сильно! Я хочу ще! Дай мені десять хвилин. За цей час ти встигнеш написати…

Майя Білецька повернулася додому, коли ще не стемніло. Степана не було. Видно, він прийде пізно, сповна використавши шанс на додатковий вихідний. Майя роздягнулася й знесилено впала у ліжко. Зараз їй хотілося лише одного: кудись провалитися, у глибоку-глибоку безодню, щоб не бачити нікого – ні противного начальника зміни Власа Коробльова, ні куратора Сергеєва, ні навіть… Степана. Жінці здавалося, що чоловік уже здогадується про її подвійне, а тепер уже й потрійне життя, і колись настане момент, і їй доведеться розповісти Степанові все. Чи пробачить він її? Чи зрозуміє, що причиною, через що вона згодилася на це все, було лише бажання огородити його від жахливої долі?

Чи просто назве її повією, як говорив Сергеєв?

Тут Майя чи не уперше подумала, що не знає його імені.

Після того як молодь не послухалась і таки здійснила, здавалось би, неможливе вбивство Броніслава Перацького, для Організації Українських Націоналістів настали важкі часи. Ситуація виглядала так, що ОУН була, але на західноукраїнських землях її… вже не існувало. Упродовж декількох днів до атентату і після нього польська кримінальна поліція заарештувала практично усе керівництво Крайового Проводу, включаючи усіх причетних до нашумілого вбивства. Дивним чином безпосередній виконавець атентату – Григорій Мацейко – зумів не те, що вижити, хоч у це мало хто вірив, але й спокійно, без пригод, добратися спочатку до Любліна на конспіративну квартиру, затим до Львова, а вже потім через чехословацький кордон опинитися у безпеці.

Іншим пощастило менше.

Крайовий Провід на західних землях був найвідповідальнішою і водночас найнебезпечнішою ділянкою в організації ОУН. Люди там надовго просто не затримувалися: від часу створення ОУН – а це від лютого 1929 року – на посаді Крайового Провідника змінилося семеро чоловік, причому двох з них – Юліана Головінського та Степана Охрімовича – вбили поляки. Але ще ніколи поліція не арештовувала одразу всіх!